Україна нашими очима.
Не анонімні кадри здалеку, а фотографії, зроблені під час поїздок до Києва. Вони показують дві сторони одного міста: повсякденне життя, яке триває, і видимі наслідки війни.
Люди, які продовжують жити.
Під час поїздки до Києва бачиш не лише воєнні руйнування. Люди йдуть на роботу, родини гуляють вулицями, магазини й кафе залишаються відкритими, а місто не зупиняється.
Водночас сліди війни завжди поруч. Пошкоджені будівлі, зруйновані домівки й невеликі нагадування показують, що стоїть за цифрами: місця, історії і, передусім, люди.
Ранок після атаки.
У квітні 2025 року Київ знову зазнав потужного удару. Ці кадри показують не лише пошкоджені будівлі, а передусім те, наскільки близько наслідки війни торкаються повсякденного життя.
Тихі миті зимового міста.
У січні Київ має зовсім інше обличчя. Сніг і зимовий холод огортають місто майже безмовною ковдрою. Дніпро, Майдан і вулиці виглядають спокійними, а часом майже безлюдними.
Серед цих тихих зимових краєвидів війна й втрата завжди поруч. Український прапор приспущений, а Стіна пам’яті та численні пам’ятні прапорці на Майдані нагадують про тих, хто не повернеться. Навіть звичайний генератор у снігу розповідає про повсякденність, змінену війною.
Зимове місто, сповнене тихих митей — красивих і зворушливих, але війна постійно залишається на тлі.
Дві реальності поруч.
У червні 2026 року звичайне міське життя інколи буквально існує поруч із видимими воєнними руйнуваннями. Ця добірка складається в один репортаж: повсякденні миті, руйнування й людські деталі разом розповідають історію.
Чому ми це показуємо.
Наша підтримка — не про абстрактні цифри. Ці фотографії допомагають показати, кого і що ми прагнемо підтримувати. Україна — це більше, ніж війна. Це країна, де люди продовжують жити, працювати, піклуватися одне про одного й дивитися вперед.